МЕНІ ОМПНО...
Mar. 14th, 2008 09:28 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
diana_ledi- Ой, щось мені омпно!
Я вышла из автобуса и сразу услышала эту фразу.
Ну, фраза и фраза. Чего удивляться? Я приехала в другую страну, с другим языком, воздухом, небом.
Из Восточной Украины в Западную, короче.
Мои глаза и рот были распахнуты. Я же степнячка! Я эти горы - разве на картинках видела. А тут они - на ладошке у меня. Я эти горы и леса хотела трогать, щупать - на зуб, на нюх, на глаз...
А ему омпно. Ну. слово такое. Иностранное.
Так я и бегала по тем горам, мне разве до лечения там было!
Ну, да, это была путевка в санаторий. Не лыжи - какие лыжи, лето на дворе! Не туризм под рюкзаком - а все как бы цивильно, аж противно. Но какой туризм, какие лыжи! Забудь - я понимала. Я только только научилась ходить после аварии. Долго училась... А добрый дядька из отдела инвалидов посмотрел на меня, на мою вторую группу инвалидскую, и сказал:
- Такая молодая, такая красивая. Такие детки маленькие... Деткам здоровая мама нужна. Дам я тебе путевку бесплатную вне очереди. Езжай, лечи ножку. Там, правда, печенки да почки лечат, но нам выбирать особо не из чего. Попросишь - тебе полечат ножку.
Так я приехала, к врачу вошла и говорю:
- А мне лечите ножку.
У него очки, на носу сидящие, упали. Он так удивился:
- Але ж ми не по цим захворюванням. Ми тут гастроентерологію лікуємо. Ну, нирки ще... А суглоби - то вам не сюди.
А я кажу:
- А мені обирати не було з чого.
Побачив він мою інвалідність, соромно йому стало:
- Так? Ну, добре. Полікуємо ніжку. - а потім помацав мені пузик, та й здивувався - Та тут із печінкою роботи непочатий край. Ми й печінку полікуємо. О! І підшлункова у нас не в порядку.
Обрадовался врач и стал сыпать знакомыми диагнозами и назначениями.
Еще бы. Шмякнуло бы тебя, добрый доктор, так об трассу - так тоже было бы работы непочатый край. Не, не надо тебя шмякать - врагу не пожелаю, а тем более - славному дяде доктору.
Я от врача вышла, на процедуры записалась, пилюльки получила - и быстро во двор! Я видела уже мостик, по которому, прихрамывая, но все же! Взбегу я на вот эту маленькую горку. А потом и на ту, большую...
Я только во двор - а этот снова там. А рядом с ним красивая женщина. И женщина та пала на скамейку и стонет от смеха. (а я ее потом в другом виде и не видела. она всегда от него стонала. Да и прочие. И я. Он появляется - мы стонем. От смеха)))
Так он меня увидев только, картинно руки приложил к груди, и как закричит:
- Ой, мені омпно!
Я вышла из автобуса и сразу услышала эту фразу.
Ну, фраза и фраза. Чего удивляться? Я приехала в другую страну, с другим языком, воздухом, небом.
Из Восточной Украины в Западную, короче.
Мои глаза и рот были распахнуты. Я же степнячка! Я эти горы - разве на картинках видела. А тут они - на ладошке у меня. Я эти горы и леса хотела трогать, щупать - на зуб, на нюх, на глаз...
А ему омпно. Ну. слово такое. Иностранное.
Так я и бегала по тем горам, мне разве до лечения там было!
Ну, да, это была путевка в санаторий. Не лыжи - какие лыжи, лето на дворе! Не туризм под рюкзаком - а все как бы цивильно, аж противно. Но какой туризм, какие лыжи! Забудь - я понимала. Я только только научилась ходить после аварии. Долго училась... А добрый дядька из отдела инвалидов посмотрел на меня, на мою вторую группу инвалидскую, и сказал:
- Такая молодая, такая красивая. Такие детки маленькие... Деткам здоровая мама нужна. Дам я тебе путевку бесплатную вне очереди. Езжай, лечи ножку. Там, правда, печенки да почки лечат, но нам выбирать особо не из чего. Попросишь - тебе полечат ножку.
Так я приехала, к врачу вошла и говорю:
- А мне лечите ножку.
У него очки, на носу сидящие, упали. Он так удивился:
- Але ж ми не по цим захворюванням. Ми тут гастроентерологію лікуємо. Ну, нирки ще... А суглоби - то вам не сюди.
А я кажу:
- А мені обирати не було з чого.
Побачив він мою інвалідність, соромно йому стало:
- Так? Ну, добре. Полікуємо ніжку. - а потім помацав мені пузик, та й здивувався - Та тут із печінкою роботи непочатий край. Ми й печінку полікуємо. О! І підшлункова у нас не в порядку.
Обрадовался врач и стал сыпать знакомыми диагнозами и назначениями.
Еще бы. Шмякнуло бы тебя, добрый доктор, так об трассу - так тоже было бы работы непочатый край. Не, не надо тебя шмякать - врагу не пожелаю, а тем более - славному дяде доктору.
Я от врача вышла, на процедуры записалась, пилюльки получила - и быстро во двор! Я видела уже мостик, по которому, прихрамывая, но все же! Взбегу я на вот эту маленькую горку. А потом и на ту, большую...
Я только во двор - а этот снова там. А рядом с ним красивая женщина. И женщина та пала на скамейку и стонет от смеха. (а я ее потом в другом виде и не видела. она всегда от него стонала. Да и прочие. И я. Он появляется - мы стонем. От смеха)))
Так он меня увидев только, картинно руки приложил к груди, и как закричит:
- Ой, мені омпно!
"І що воно таке - омпно?" - подумала я, и дальше к горке бежать хотела, но он меня остановил.
- Який у вас капелюшок гарненький! - вскричал он так приблизительно, как кричит охотник, нагнав какую-нибудь лань там, или курицу...
Я поняла, что лани этой от охотника не удрать и предпочла подпустить его поближе.
Он приближался неумолимо, а красивая его спутница продолжала стонать на скамейке.
- Оце дивлюсь я на ваш капелюшок і згадую одного польського анекдота.
І сказав щось на незнайомій мові, але я фільм "Чотири танкісти і пес" дуже любила у дитинстві, і мову ту миттєво ідентифікувала.
- Перепрошую, я не знаю польської. - чемно відповіла я.
- То нічого! Я перекладу - був рик мисливця, задоволеного відповіддюю
І почався анекдот. Підтягувався народ. Стогнала від сміху красива жінка на лавці, махала рукою - знаю я того анекдота! То ви слухайте!
Круг мисливця й лані змикалось коло глядачів.
- Іде хлоп по лісу! Ви знаєте усі, що то є - хлоп??? Хлоп - то такий як я, чи ось цей пан, тобто - гарний молодий мужчина - то хлоп! Аж зирк! Лежить під деревом кобіта! Чи знаєте ви це слово - кобіта? Так, правильно, кобіта - то жінка. Так от, лежить та кобіта - гола!
... вже було смішно. Ми вже реготали - так смачно він розповідав, що ми вже уявляли ту кобіту, що здумала розлягтись у лісі під деревом - гола.
- А срамне місце!!! Чи знаєте ви, що то таке - срамне місце? Бачу, знааааєте. Так от - срамне місце лише капелюхом прикрите! Став хлоп, роздивився, почухав потилицю, і каже...
І знову закрутив він фразу на тій польській мові, що "Рудий і наш пес".
Ми посміхались. Ми ж усі зі Сходу - і польську на слух не ловимо... То очікували перекладу.
Паузу витримав і сказав:
- Перекладаю, що той хлоп сказав. СКІЛЬКИ ЖИВУ - УПЕРШЕ БАЧУ, ЩОБ ХЛОПА ТАК ЗАТЯГЛО, ЩО ЛИШЕ КАПЕЛЮХ ЗОВНІ ЛИШИВСЯ!
Такой вот. Вася. О чем он мне сразу и сказал. А я отсмеялась и дальше побежала.
ОЙ, МЕНІ ОМПНО! - я слышала каждый день. Иногда, вскричав это, Вася падал, смешно согнув длиннющие ноги. Никто не знал - как это, омпно, но все понимали, что неплохо это.
- Сестра! Прикрийте оцю кобіту! Бо мені омпно!
Сестра суворо поглядає на мене і запитує:
- Оцей хлоп ... перепрошую - пацієнт - прийшов на процедуру у жіночий день. Він переплутав. То ми вже його прийняли, якщо ви не проти. Він просить, щоб я вас прикрила. Ви згодні?
Стримуючи посмішку, хитаю головою. Лежу майже гола, як та кобіта під деревом. Срамні місця усе ж прикриті. Нехай терплять всякі - ті, хто жіночі й чоловічі дні плутає.
- Бачте, пацієнтка не хоче. Їй і так жарко.
- Тоді фіраночкою завісьте. Бо в неї такі ноги, що я ж просто не можу...
- А у нас нема фіраночок. Ми ж саме тому дні поділили - на чоловічі й жіночі. І чим це її ноги вам не подобаються? Такі гарні ноги!
- Подобаються! Саме тому й омпно!
- Я не знаю, що таке омпно, але це вже ваші проблеми. Правильно я говорю - пацієнтки?
Пацієнтки вже регочуть вголос.
... Я бегала, бегала, на зуб, на нюх, на - потрогать, прислониться к дереву, в травку упасть - все эти горы проверяла. Я жизни радовалась. Я же уже увидела впервые смерть в лицо. Она неприятная. Пахнет кровью, мазутом, в которые испачкано твое тело. И гравий у нее - в раны въевшийся. Простыни от крови из ран меняют каждый день. И инструменты... Отвратительные. Начиная с обычных ножниц, которыми срезают остатки одежды, до всяких там хирургических инструментов, которыми с твоим телом оперируют.
А тут - такой запах! Воздух такой... Летала я, не думая о своей ноге.
И скоро я опять захромала, потом совсем стала ножку волочить.
Но как увидела я дядьку с косой! Ха!
Дядька сидел на меже своего кусочка земли, курил самокрутку и смотрел на делянку травяную, примериваясь - надо ж косить!
А это ж мое любимое дело! И трава здесь сочная. Не нужно этим людям выходить на покос в четыре часа утра - и времени тогда максимум до семи. Пока трава, сухая, пыльная, хоть немного влагу держит.
Я подошла и попросила - можно?
Дядька офигел от просьбы и, протянув мне косу, стал иронично наблюдать.
Що, смішно тобі, вуйку? То ти не знаєш, хто мене цьому вчив!
Такі ж як ти, дядьки з самокрутками - тільки що ти бандерівець, а вони махновці - дядьки нашого села, стояли на межі моєї степової діляночки. Смалили самокрутки і спостерігали. І згасали глузливі посмішки, поки я екзамен здавала.
Потім пройшлись по діляночці скошеній, розглядали прискіпливо, огріхи шукали - не знайшли! підійшли до мене і сказали:
- Молодець! Мужицький покіс!
І по плечику голому, мокрому від поту, кожен ляснув по черзі.
Га? Що? Вже не смішно тобі, вуйку? Бачиш ти мій покіс?
Ото ж. На тобі твою косу, та відклепай краще.
... и вернулась я, еле ногу волоча, на дорожку. Мне хотелось плакать - так было мне больно.
А на дорожке стоял Вася смешной и его подруга смешливая. Они впервые за все время, что знала я их - не улыбались. Подставили мне руки, я оперлась - и вместе мы к нужному нам источнику дошли. Я там на камушке села и стала плакать.
А они засучили рукава и начали водить над моей коленкой руками по очереди. И за полчаса сняли мне боль - как не было. И делали потом так каждый день.
И я стала ходить. И перестала хромать. И плакать перестала, а стала бегать по горам.
Что? Как это - омпно? Узнала, конечно.
... - Пацієнте, мені вже просто цікаво - що то таке - омпно? Чому вам омпно, коли ви бачите гарні ноги? - запитала, стримуючи посмішку, сувора медсестра.
- ОМПНО? Та то у нас в селі так кажуть - КОЛИ ХЛОП ХОЧЕ, АЛЕ НЕ МОЖЕ!!! Та прикрийте ж ви її, бо мені ОМПНО!
- Який у вас капелюшок гарненький! - вскричал он так приблизительно, как кричит охотник, нагнав какую-нибудь лань там, или курицу...
Я поняла, что лани этой от охотника не удрать и предпочла подпустить его поближе.
Он приближался неумолимо, а красивая его спутница продолжала стонать на скамейке.
- Оце дивлюсь я на ваш капелюшок і згадую одного польського анекдота.
І сказав щось на незнайомій мові, але я фільм "Чотири танкісти і пес" дуже любила у дитинстві, і мову ту миттєво ідентифікувала.
- Перепрошую, я не знаю польської. - чемно відповіла я.
- То нічого! Я перекладу - був рик мисливця, задоволеного відповіддюю
І почався анекдот. Підтягувався народ. Стогнала від сміху красива жінка на лавці, махала рукою - знаю я того анекдота! То ви слухайте!
Круг мисливця й лані змикалось коло глядачів.
- Іде хлоп по лісу! Ви знаєте усі, що то є - хлоп??? Хлоп - то такий як я, чи ось цей пан, тобто - гарний молодий мужчина - то хлоп! Аж зирк! Лежить під деревом кобіта! Чи знаєте ви це слово - кобіта? Так, правильно, кобіта - то жінка. Так от, лежить та кобіта - гола!
... вже було смішно. Ми вже реготали - так смачно він розповідав, що ми вже уявляли ту кобіту, що здумала розлягтись у лісі під деревом - гола.
- А срамне місце!!! Чи знаєте ви, що то таке - срамне місце? Бачу, знааааєте. Так от - срамне місце лише капелюхом прикрите! Став хлоп, роздивився, почухав потилицю, і каже...
І знову закрутив він фразу на тій польській мові, що "Рудий і наш пес".
Ми посміхались. Ми ж усі зі Сходу - і польську на слух не ловимо... То очікували перекладу.
Паузу витримав і сказав:
- Перекладаю, що той хлоп сказав. СКІЛЬКИ ЖИВУ - УПЕРШЕ БАЧУ, ЩОБ ХЛОПА ТАК ЗАТЯГЛО, ЩО ЛИШЕ КАПЕЛЮХ ЗОВНІ ЛИШИВСЯ!
Такой вот. Вася. О чем он мне сразу и сказал. А я отсмеялась и дальше побежала.
ОЙ, МЕНІ ОМПНО! - я слышала каждый день. Иногда, вскричав это, Вася падал, смешно согнув длиннющие ноги. Никто не знал - как это, омпно, но все понимали, что неплохо это.
- Сестра! Прикрийте оцю кобіту! Бо мені омпно!
Сестра суворо поглядає на мене і запитує:
- Оцей хлоп ... перепрошую - пацієнт - прийшов на процедуру у жіночий день. Він переплутав. То ми вже його прийняли, якщо ви не проти. Він просить, щоб я вас прикрила. Ви згодні?
Стримуючи посмішку, хитаю головою. Лежу майже гола, як та кобіта під деревом. Срамні місця усе ж прикриті. Нехай терплять всякі - ті, хто жіночі й чоловічі дні плутає.
- Бачте, пацієнтка не хоче. Їй і так жарко.
- Тоді фіраночкою завісьте. Бо в неї такі ноги, що я ж просто не можу...
- А у нас нема фіраночок. Ми ж саме тому дні поділили - на чоловічі й жіночі. І чим це її ноги вам не подобаються? Такі гарні ноги!
- Подобаються! Саме тому й омпно!
- Я не знаю, що таке омпно, але це вже ваші проблеми. Правильно я говорю - пацієнтки?
Пацієнтки вже регочуть вголос.
... Я бегала, бегала, на зуб, на нюх, на - потрогать, прислониться к дереву, в травку упасть - все эти горы проверяла. Я жизни радовалась. Я же уже увидела впервые смерть в лицо. Она неприятная. Пахнет кровью, мазутом, в которые испачкано твое тело. И гравий у нее - в раны въевшийся. Простыни от крови из ран меняют каждый день. И инструменты... Отвратительные. Начиная с обычных ножниц, которыми срезают остатки одежды, до всяких там хирургических инструментов, которыми с твоим телом оперируют.
А тут - такой запах! Воздух такой... Летала я, не думая о своей ноге.
И скоро я опять захромала, потом совсем стала ножку волочить.
Но как увидела я дядьку с косой! Ха!
Дядька сидел на меже своего кусочка земли, курил самокрутку и смотрел на делянку травяную, примериваясь - надо ж косить!
А это ж мое любимое дело! И трава здесь сочная. Не нужно этим людям выходить на покос в четыре часа утра - и времени тогда максимум до семи. Пока трава, сухая, пыльная, хоть немного влагу держит.
Я подошла и попросила - можно?
Дядька офигел от просьбы и, протянув мне косу, стал иронично наблюдать.
Що, смішно тобі, вуйку? То ти не знаєш, хто мене цьому вчив!
Такі ж як ти, дядьки з самокрутками - тільки що ти бандерівець, а вони махновці - дядьки нашого села, стояли на межі моєї степової діляночки. Смалили самокрутки і спостерігали. І згасали глузливі посмішки, поки я екзамен здавала.
Потім пройшлись по діляночці скошеній, розглядали прискіпливо, огріхи шукали - не знайшли! підійшли до мене і сказали:
- Молодець! Мужицький покіс!
І по плечику голому, мокрому від поту, кожен ляснув по черзі.
Га? Що? Вже не смішно тобі, вуйку? Бачиш ти мій покіс?
Ото ж. На тобі твою косу, та відклепай краще.
... и вернулась я, еле ногу волоча, на дорожку. Мне хотелось плакать - так было мне больно.
А на дорожке стоял Вася смешной и его подруга смешливая. Они впервые за все время, что знала я их - не улыбались. Подставили мне руки, я оперлась - и вместе мы к нужному нам источнику дошли. Я там на камушке села и стала плакать.
А они засучили рукава и начали водить над моей коленкой руками по очереди. И за полчаса сняли мне боль - как не было. И делали потом так каждый день.
И я стала ходить. И перестала хромать. И плакать перестала, а стала бегать по горам.
Что? Как это - омпно? Узнала, конечно.
... - Пацієнте, мені вже просто цікаво - що то таке - омпно? Чому вам омпно, коли ви бачите гарні ноги? - запитала, стримуючи посмішку, сувора медсестра.
- ОМПНО? Та то у нас в селі так кажуть - КОЛИ ХЛОП ХОЧЕ, АЛЕ НЕ МОЖЕ!!! Та прикрийте ж ви її, бо мені ОМПНО!
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2008-03-15 02:05 pm (UTC)no subject
Date: 2008-03-15 02:22 pm (UTC)Після усього того - могла спілкуватись лише з такими ж. Хто пройшов через цей біль, кров, сморід... Бо друзі з минулого, здорового життя здавались такими... поверховими, чи що?
Поручкатись зі Смертю і лишитись таким же, як був? Таке неможливо.
Потім пройшло. Спілкуюсь з усіма. Але тінь страждання, розуміння того, що ми були у пеклі - воно, звісно, накладає тавро. Ми відчуваємо одне одного, ні?
Оце уміння бачити головне. Не зважати на дрібниці. Що головне? Життя, здоров"я твоє та близьких. Повага до людей сильних духом і легка зневага, жалість до слабаків.
Та навіть уміння веселитись, коли на тебе суне відчай.
Твої веселі пости про свою хворобу...
Мій відчай від того, що я не можу вийти з дому. Що роблю? Сідаю й пишу веселу оповідку про Васю, якому омпно...
no subject
Date: 2008-03-15 02:34 pm (UTC)no subject
Date: 2008-03-15 02:40 pm (UTC)Але я ходжу. З паличкою. Просто - треба лежати якомога довше. Та, слава Богу, хоч лікуватись почала. До речі, з подачі й поштовху однієї славної френдеси. Вона мене просто по задниці віртуально шльопнула - скільки можна? Це ж не так дорого коштує!
no subject
Date: 2008-03-15 02:42 pm (UTC)no subject
Date: 2008-03-15 02:25 pm (UTC)Вулиця Фрунзе, 111. кв.41 (як ти вже зрозуміла)))
18-тий тролейбус та маршрутка від Майдану.
Середній під"їзд. Там домофон. давимо 41 - і чекаємо на відповідь. Ок?
no subject
Date: 2008-03-15 02:33 pm (UTC)насправді, я дуже сором"язлива, так що попереджаю, я буду сидіти в куточку і не піду ні з ким знайомитись, допоки мене не почнуть прискіпливо та з пристрастю допитувати.
я як троянда з аліси в країні чудес, не починаю розмову перша :)) але не від пихатості, ні божежмой :))
no subject
Date: 2008-03-15 04:21 pm (UTC)no subject
Date: 2008-03-15 04:28 pm (UTC)А мій телефон про всяк випадок - 8 066 291 31 93
)))
no subject
Date: 2008-03-15 04:48 pm (UTC)no subject
Date: 2008-03-15 05:23 pm (UTC)Слухай, а як же без чоловіка? Сказано ж бо в Писанії: "Да прилепитесь..." чи як там?
Давай чоловіка! Здається меня - він наша людина теж!
no subject
Date: 2008-03-15 05:28 pm (UTC)з.і. в мене чоловік ще більш закомплексований в незнайомій компанії ніж я :))
no subject
Date: 2008-03-15 05:37 pm (UTC)Я виїхала з минулого свого життя, де була купа "дорослих" моїх знайомих. А тут - сама лише молодь. Друзі моїх дітей. То, якщо вони прийдуть мене привітати - буде багато молоді. І це завжди весело. Вже тоді не має значення - закомплексований хто, чи ні. Аби любили пісні під гітари слухати. Непогані пісні, чесно)))
І прошу не думати про подарунок. Я настільки не звикла приймати подарунки на ДР. Я ж кажу - у мене ДР ніколи не було. Я завжди драпала від них з дому. Навіть до друзів у інше місто тікала.
Але ж ви усе одно захочете щось подарувати... То знаєш що? Подаруй мені те, чому я завжди найбільше рада - квіти у горщику. У мене тут така оранжерея за півтора року розплодилась, а мені все мало... Я так вважаю, що квартира має бути джунглями)))
І нехай то буде яка завгодно квітка, або кактус навіть - я буду щаслива. Тільки не фіалки. Вони у мене гинуть(((
Угу?
no subject
Date: 2008-03-15 05:39 pm (UTC)no subject
Date: 2008-03-15 04:55 pm (UTC)