http://www.ii-rus.com/comentariyi/166/

Прочла размышления по поводу Чернобыля. Хмыкнула. Удивилась.

А вот чего я наваяла год назад. Когда поговорила со специалистами, хмыкнула, удивилась.
Границы зон отчуждения пересматривать, говорите?
Хмыкнем, что ли?
А то как бы расширять не пришлось.

ПЕРЕВЕРНУТИЙ СВІТ ЧОРНОБИЛЮ

Діана Макарова

... Зона відчуження. Пусті міста й села. Покинута атомна станція. Невелика кількість людей, які обслуговують закриті блоки, займаються моніторингом навколишнього середовища. Адже країна й світ повинні знати, які відбуваються зміни там, де колись, аж 21 рік тому сталася найбільша техногенна катастрофа людства...

“Електрика з бомб? Оригінально!”

Академік Капіца

У двадцятому сторіччі людство відкрило для себе атом. Після жаху Хіросіми й Нагасакі він став страшною палицею, якою великі й малі країни досі погрожують одне одному, формуючи новітню політику людства. На противагу у 1945 році велика й могутня країна, що звалася Радянським Союзом розпочала роботу над мирним атомом. Фізики й енергетики прекрасно розуміли, якою небезпечною іграшкою це мало стати. Як розуміли й те, що коефіцієнт корисної дії атомних станцій занадто низький. Але ж ми мали на меті показати могутність нашої держави! Показали...

Мир здригнувся після 26 квітня 1986 року. А ми розгрібали наслідки.

Сьогодні про ті події прийнято згадувати лише один раз на рік. У церквах служать молебени, на могили покладаються квіти. Але над державними установами не приспускаються прапори – подія не вважається траурною у масштабах країни. до того ж ходять вперті чутки, що у Чорнобилі вже все нормально. Природа мудра, вона вміє оновлюватись. Та й люди зробили все, що могли – над четвертим блоком саркофаг, гарячі уламки зібрані й закопані в контейнерах дуже глибоко під землю – отже, не страшно.

“- І соловейко у вас, куме, так славно тьохкає!

- Та то не соловейко. То лічильник Гейгера.”

Подейкують навіть, що у самому Чорнобилі настільки чиста зона (адже радіаційна хмара піднялась у ті дні й полинула на північ), що найхитріші вже давно скуповують землю у зоні відчуження і будують особняки – на майбутнє. Скаче по чорнобильським травам табун диких коней – і взагалі, давайте перетворимо зону відчуження у заповідник! Це – оптимісти. Песимісти, навпаки – залякують неврахованими обставинами, попереджають, що саркофаг давно потребує ремонту, підвищується температура стін і кожної миті те невідоме, що лишилось усередині, може вибухнути.

І – ніхто нічого достеменно не знає...

Ми не знаємо, що сталось тоді на четвертому блоці. Усі документи жорстко засекречені та зберігаються у Москві. Але ж понад 14 років Україна вже сама займається своїми пост чорнобильськими проблемами. Повинна мати напрацьований певний досвід, який дозволяє викладати хоча б приблизні прогнози – що нас чекає? Можливо, дійсно, усе в порядку і ми можемо возити екскурсантів у зону відчуження – далі просто Зона…

Площа території Зони на сьогодні становить 2598 квадратних кілометрів. Свого часу відбулося переселення 162 тис осіб, які проживали там. За цими цифрами – поламані долі людей, величезні фінансування. Але ми мусили йти на це.

Для зони відчуження характерні:

висока щільність радіонуклідів на поверхні землі та їх висока концентрація у поверхневих водах;

наявність великих джерел радіоактивності (об’єкт “Укриття”, пункти тимчасової локалізації та тимчасового збереження радіоактивних відходів);

формування в межах її території основної частини забруднення стоку ріки Дніпро;

особливі ландшафтні умови, які сприяють підвищенню міграції радіонуклідів харчовими ланцюгами

припинення традиційної господарської діяльності.

Витяг з Закону “Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006-2010 роки”

Але крім того, держава з подивом констатує, що Зона стала й ефективним захисним бар’єром від поширення радіонуклідів. Та звісно – адже крім того, що з Зони неможливий вихід звичайних продуктів – заражених грибів, ягід, м яса, - там ще й лишали усі знаряддя праці, усю техніку, що працювала на опромінених територіях. І якщо уламки, заражений грунт тощо – можна закопати, то автомобілі, трактори, гелікоптери тоді щільно ставились на стоянки просто неба.

Посміємось сумно над собою – давно пусті ті стоянки. У перші післячорнобильські роки “хоробрі сталкери” Зони витягли з техніки все, що було цінним – від двигунів до гаєчок, а потім розкрали й продали у якості металолому все, що лишилось. Виявляється, закон про кримінальну відповідальність за розкрадання чорнобильського “добра” ввели зовсім недавно – до того сталкери відбувались лише штрафом. Так, ті автомобілі числились на балансі, але вартість їх була нульовою – то де ж тут кримінал?

Відносно харчових ланцюгів, які активно поширюють нукліди – варто зайти на стихійні ринки і поцікавитись – звідки ця риба та грибочки? Звісно, ніхто не відповість, але можна прослідкувати таку схему. Люди, евакуйовані свого часу з Зони, добре знають один маленький рядок з того ж Закону про програму подолання наслідків: “забезпечити збереження їх культурно-історичної спадщини”. Це означає, що вони можуть абсолютно вільно ходити та їздити у Зону до колишніх своїх осель, відвідувати могили на цвинтарях. Далі продовжуємо самі – ловити рибку, збирати “дари лісу”. І везти переповнені здобиччю багажники – їх вільно пропускають, бо, очевидно, усе те має пряме відношення до “культурно-історичної спадщини”. Потім – стихійні ринки, де закуповують продукти бідніші верстви киян. (Та хіба лише киян?) багатші – йдуть до супермаркетів…

Але – природа мудра. 21 рік вона мала для самоочищення. Невже такими зовсім зараженими є ті продукти? Прошу – свіженький витяг зі звіту санстанції Зони…

Перевищення стану радіонуклідів у

Молоці, коренеплодах – до 3,1 рази;

Грибах – від 2,7 до 50,9 раз;

Лісових ягодах – від 2,5 до 100 раз;

Риба – до 4,9 раз;

М’ясо диких тварин, вилучене у браконьєрів – від 6,5 до 36 раз

То не таким вже щільним захисним бар’єром стала Зона? Та й заповідником, про який нам кажуть оптимісти, мабуть, вона буде не скоро.

Дуже важко пересічному громадянину з посередніми шкільними знаннями з фізики розібратись у стані цезіїв, стронціїв, америціїв… ми не знаємо, що таке бекерелі та кюрі, якими міряється український біль. Можливо, й не треба нам того знати. А досить посилити контроль на кордонах зони? Перевіряти стихійні ринки – та й по всьому? Тут головне – щоб те невідоме, що лишилось усередині саркофагу, не вибухнуло. Нам, здається, знову грошей дає світова спільнота. Ми зробимо новий саркофаг, ще більш товстий та міцний! А повітря й вода вже чисті…

У тому саркофагу вже нема чому вибухати. Не того треба боятись Україні. Зона відчуження потребує термінових дій по перепохованню радіоактивних відходів. Адже крізь контейнери, у які вони складались свого часу, крізь стіни відходи вже дифундовано у грунт. Близько 30 тис кубометрів відходів тоді досипали просто насипом. Система не витримала і продавила ложе.

Загроза також у природній зміні русла ріки Прип’ять. Нас можуть чекати непередбачувані результати.

Володимир Усатенко, енергетик, депутат Верховної Ради 1 скликання, експерт НКРЗУ

Близько 200 тон радіоактивних речовин захована у об єкті “Укриття”. Але існує багато інших об’єктів, у яких лежать контейнери, заповнені забрудненим ґрунтом, металоконструкціями з ЧАЕС (труби, балки тощо), елементи покрівлі ЧАЕС (штамп настил, гідро ізол, спінений полістирол), клеєві захвати після дезактивації покрівлі, диспергіроване паливо. Стіни тих сховищ бетонні і мають товщину до 2,3 м. Уся та “каша” заливалась знову ж таки бетоном. Цього мало? Мало! Ніхто не знає, що там робиться зараз, але є чіткі відомості про проникнення радіоактивного забруднення у ґрунтові води. Якщо додати, що деякі сховища розташовані на відстані 500 м від ріки Прип’ять, а ріки мають “звичку” змінювати русло – які можуть бути прогнози?

Основна проблема – винос радіонуклідів (в основному стронцію 90) водним шляхом. При цьому 40-70%% виносу стронцію 90 не може бути прив’язано до конкретних джерел та площ формування.

Не визначеними залишаються сам потенціал виносу, стадія протікання процесу та можливі наслідки реалізації винесеної активності поза межами зони відчуження, в тому числі в системі господарсько-питного водопостачання в басейнах Дніпра та Сіверського Дінця, Криму та Причорномор’я.

Нагальною є необхідність переорієнтації системи моніторингу водних ресурсів на вирішення першочергових проблем (локальних чи умовно-регіональних) в межах площ, виніс з яких за депонованих запасів радіонуклідів водним шляхом є найбільш реальним та визначення наслідків формування величезних обсягів рідких радіоактивних відходів в геолого-гідрогеологічному середовищі..

Чорнобильський радіоекологічний центр “Проблеми виносу стронцію 90 поверхневими водами ріки Прип’ять”

Бюлетені екологічного стану Зони цілком відкрито попереджають – радіоактивна вода чомусь дуже швидко стала проникати на глибину до 250 метрів від поверхні, не кажучи вже про поверхові води. Тобто – Україна має загрозу лишитись без води, і … без сільського господарства. Досить лише уявити поля й систему зрошення їх “забрудненими” водами. А не треба уявляти – здається, ми вже потроху маємо цю картину. Так, поки що радіоактивний стан води у межах допустимих норм. Але ж ці показники у 30 разів перевищують доаварійні!

Людину дуже важко вбити. Ми адаптуємось, щоправда можна уявити, через яку кількість смертей, захворювань прийдеться пройти…

Станом на 1 січня 2006 року в Україні проживало 2 646 106 постраждалих від Чорнобильської катастрофи… Серед потерпілих дітей здоровими визнано 20,6%… Поширеність захворювань серед дорослих і підлітків зросла на 69,8%…

Ці цифри схожі на воєнні зведення. Це і є війна. Україна вже 21 рік веде її з тим “мирним” атомом. Але вже так звично, спокійно воюємо ми. Витрати на ліквідацію наслідків катастрофи постійно зменшуються – до менш ніж 3% від бюджету. Урізаються пільги “чорнобильцям”, знижується заробітна плата тій жменьці людей, що займаються в Зоні моніторингом ситуації. Буяють трави на місці тимчасових збережень радіоактивних відходів – так, там немає навіть даху, лише стіни, що тріскаються.

За останні роки у зоні відчуження стались якісні зміни. Треба виділити нові кошти. Натомість нам знижують і ті, що ми отримували. Потрібен терміновий аналіз стану тимчасових збережень радіоактивних відходів. Потрібні контрольні свердловини. Треба звернути увагу на людей, які працюють у зоні відчуження. Середня зарплата на сьогодні для цих людей не сягає навіть півтори тисячі гривень. Ми досить часто не маємо змоги закупити обладнання, та навіть захисний одяг.

Микола Тетерін, Голова Ради Чорнобильської організації профспілки

Важко уявити ті мільярди грошей, які були пущені на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи за ці роки. Переляканий можливими наслідками Чорнобильської катастрофи світ – Європа, Америка – давав і дає величезні суми. Вони йдуть на той же моніторинг, на побудову укриттів. Окремим потоком пливуть гроші на соціальне й медичне забезпечення постраждалих. Але взнати, скільки грошей, куди й на що отримує кожного року пост-чорнобильська Україна, дуже важко, якщо й зовсім неможливо. Ці гроші текли по різним руслам, як безпосередньо в бюджет країни, так і до фондів і союзів зі словом “Чорнобиль” в назві. Чорнобильці незадоволені – мало хто з них отримував повноцінну допомогу світової спільноти.

Важко уявити ті суми, що осіли за ці роки у кишенях осіб, які розпоряджувались тими коштами. Адже кожна війна працює ще й на збагачення окремих людей. Та й людей, які мають чорнобильські пільги, з кожним роком після катастрофи ставало дедалі більше – такий собі “демографічний” вибух відбувся у той час, коли сумне звання “чорнобилець” давало ще й вигоду. Прошу вибачення перед тими, хто дійсно постраждав – я знаю, як лікували вони дітей, ховали чоловіків, як евакуювались і будували потім життя на новому місці з нічого! Ці люди, їх діти досі потребують допомоги.

Потрібні конкретні дії:

соціальний захист (система персоніфікованого обліку осіб, які постраждали під час катастрофи);

відповідність пільг і компенсацій;

замість медичної системи, яка працює у нас зараз, усіх численних спеціалізованих закладів, які займаються лікуванням, обстеженням і профілактикою постраждалих – медична страховка для кожного з них;

чіткий реєстр, облік об’єктів зони відчуження.

А та криза, яка зростає з кожним роком є наслідком того, що при владі у нас завжди люди, які понад усе ставлять гроші для власної кишені. Адже кожна посада, яка мала відношення до Чорнобилю автоматично давала змогу вже не думати про роботу.

Ми повинні відмовитись зовсім від атомних станцій, як відмовляється від цього увесь світ – ми не вміємо ще з ними поводитись. Не маємо потрібних коштів, навіть не розуміємо, якими вони повинні бути для організації безпеки. У Америці, наприклад, за останні 10 років вартість поводження з радіоактивними речовинами виросла у 100 разів.

Поїдьте до Чорнобилю – там світ перевернутий. Там люди мислять по іншому – кожної миті думаючи про можливу небезпеку.

Володимир Усатенко

Нещодавно пройшла інформація про можливість побудування чергової атомної станції на території України. Цікаво – що ще треба зробити цій країні, щоб вона нарешті стала думати про загрозу небезпеки так, як думають кожної миті люди у перевернутому світі Чорнобилю?